Герб Одеської області
Прапор Одеської області
Одеська область – приморський і прикордонний регіон України, розташований на крайньому південному заході країни.
По території області проходять державні кордони України з Румунією і Молдовою. На півдні Одеська область виходить до Чорного моря. Довжина морських і лиманних узбереж від гирла ріки Дунай до Тилигульского лиману досягає 300 км.
Одеська область розташована на перетині міжнародних водних шляхів:
- Дунайський водний шлях після завершення будівництва в 1992 році каналу Рейн-Майн-Дунай є найкоротшим виходом країн Європи до Чорного моря, далі – у Закавказзя, Середню Азію, на Близький Схід;
- ріка Дністер зв'язує регіон з Молдовою, а Дніпро – з Центральною Україною і Білоруссю, а після завершення реконструкції Дніпровсько-Бузького і Дніпровсько-Неманського каналів – з Польщею і країнами Балтії;
- Волго-Донська система зв'язує Азово-Чорноморський басейн із Росією, Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном, Іраном, забезпечуючи виходи до Каспійського, Балтійського і Білого морів.
Геополітичне положення Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях – Асамблеї Європейських Регіонів і Робочої Співдружності Придунайських Країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська область значною мірою сприяє участі України в роботі країн-членів Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС).
Поряд з дуже вигідним транспортно-географічним розташуванням, Одещина має сприятливі умови, що в цілому формують високий природно-ресурсний потенціал регіону.
Головне природне багатство області – її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними грунтами з високою природною родючістю. Разом з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий потенціал регіону.
Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані цінні унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення.
Одеська область є головним морським зовнішньоторговельним виходом країни;
обслуговує міжнародні транзитні вантажо- і пасажиропотоки, виконує найважливіші транспортно-розподільні функції на національному і міжнародному рівнях;
є провідним регіоном України за рівнем розвитку морегосподарського комплексу і галузей, пов'язаних з використанням ресурсів моря і світового океану;
є одним з найбільш перспективних регіонів України щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва, формування спеціальних вільних) економічних зон;
має значний науково-технічний і проектно-конструкторський потенціал, є центром підготовки кадрів, а також здійснення науково-технічної, інформаційної, інноваційної й інвестиційної діяльності регіонального і національного масштабу;
є одним з найбільш перспективних рекреаційних районів приморського типу;
виділяється як важливий регіон інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошуваного землеробства й індустрією переробки сільськогосподарської продукції;
є одним з центрів машинобудування, легкої і хімічної промисловості регіонального і національного масштабу;
виділяється завдяки наявності великих об'єктів природно-заповідного фонду регіонального, національного і міжнародного масштабу.
Історична довідка: адміністративно-територіальний поділ області
Одеська область була утворена Постановою IV позачергової сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету XII скликання від 9 лютого 1932 р.
Ця постанова набула чинності з 27 лютого 1932 р. після затвердження її Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом.Область була утворена у складі 4 міст обласного підпорядкування (Одеса, Кіровоград, Миколаїв, Херсон) та 46 районів:
Андріїво - Іванівський, Антоно - Кодинцівський (Комінтернівський), Арбузинський, Баштанський, Березівський, Бориславський, Біляївський, Благоївський, Бобринецький, Велико - Висківський, Велико - Олександрівський, Вільшанський, Вознесенський, Голованівський, Голо - Пристанський, Гросулівський, Грушківський, Добровеличківський, Доманівський, Жовтневий, Зельцський, Знам'янський, Калініндорфський, Карл - Лібкнехтовський, Кахівський, Криво - Озерський, Любашівський, Ново - Архангельський, Ново - Бузький, Ново - Миргородський, Ново - Одеський, Ново - Український, Очаківський, Першомайський, Роздільнянський, Скадовський, Снегурівський, Спартаківський, Троїцький, Тилігуло - Березанський, Устимівський, Фрунзівський (Захар'ївський), Хмільовський, Хорлівський, Цебриківський, Цюрупинський.
У лютому 1932 р. Біляївський район був ліквідований, а його територію повністю приєднано до території Одеської міськради.
Із частини Бобринецького району було утворено Братський район, а із частини Любашівського району Велико - Врадівський район.
У лютому 1933 р. Савранський район було відновлено.
У липні 1933 р. було утворено Компаніївський та Ровнянський райони.
Постановами Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 22 січня та 17 лютого 1935 р. до Одеської області приєдналось ще 20 районів:
Афіамський, Біляївський, Благодатнівський, Березнеговатський, Володимирівський, Варваровський, Витязівський, Горностаївський, Гайворонський, Єланецький, Єлизаветградський, Мостовський, Мало - Висківський, Ново - Воронцовський, Привільнянський, Піщано - Бродський, Тишківський, Чаплинський, Ширяївський, Янівський.
У 1937 р. на території приміської зони Одеської міськради було створено Одеський район.
Указом Призидії Верховної Ради СРСР від 22 вересня 1937 р. із Одеської області виділена Миколаївська область у складі міст Миколаїв, Херсон, Кіровоград та районів:
Варваровський, Тилігуло - Березанський, Очаківський, Голопристанський, Цюрупинський, Скадовський, Хорлівський, Чаплинський, Кахівський, Бориславський, Горностоєвський, Снегурівський, Калініндорфський, Ново - Воронцовський, Велико - Олександрівський, Березнеговатський, Баштанський, Ново - Одеський, Привольнянський, Володимирівський, Ново - Бузький, Єланецький, Устинівський, Витязівський, Бобринецький, Копаніївський, Афіамський, Єлизаветградський, Знам'янський.
У 1938 р. було ліквідовано Зельцський, Спартаківський, Благоївський, Карл - Лібкнехтовський райони.
На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. до Кіровоградської області відійшли райони:
Тишківський, Хмелівський, Пісчано - Бродський, Новоархангельський, Добровеличківський, Мало - Висківський, Ровнянський, Ново - Український, Ново - Миргородський.
У серпні 1940 р. до Одеської області було приєднано райони колишньої Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки:
Ананьївський, Котовський, Піщанський, Балтський, Чорнянський, Валегоцуловський, Кодимський, Красноокнянський.
У березні 1940 р. до Миколаївської області відійшли Арбузинський, Благодатненський, Братський, Вознесенський райони.
У 1944-1945 рр. Гросуловський район був переіменований на Великомихайлівський; Валегоцуловський - на Долинський; Янівський - на Іванівський.
Із Андріїво - Іванівського району було виділено новий Миколаївський район.
У травні 1949 р. Грушківський район було переіменовано в Ульянівський.
У лютому 1954 р. від Одеської області до Миколаївської відійшли м.Первомайск, Велико- Врадіївський, Доманівський, Криво - Озерський, Мостовський, Первомайський райони, а до Кіровоградської області - Гайворонський, Голованівський, Вільшанський, Ульянівський райони.
У листопаді 1957 р. було ліквідовано Долинський, Піщанський та Троїцький райони.
У червні 1958 р. Чорнянський та Красноокнянський були об'єднані в один Красноокнянський.
У січні 1959 р. було ліквідовано Андріїво - Іванівський та Жовтневий райони.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 р. був утворений Овідіопольський район.
15 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом затвердила подання Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію Ізмаїльської області і передачу її території до складу Одеської області. До Одеської області приєднувались райони:
Арцизький, Бородинський, Кілійський, Лиманський, Ново - Іванівський, Ренійський, Саратський, Старо - Козацький, Суворівський, Татарбунарський, Тарутинський, Тузлівський та міста Ізмаїл, Білгород - Дністровський, Вилкове.
У листопаді 1957 р. райцентр Лиманського району був перенесений з с.Лиманського у м. Білгород - Дністровський і район отримав назву Білгород - Дністровського.
У січні 1959 р. Тузлівський район був ліквідований. У цьому ж році райцентр Суворівського району був перенесений у м. Ізмаїл і район отримав назву Ізмаїльського.
У 1962 р. Бородинський район увійшов до складу Тарутинського району; Ново - Іванівський - до Болградського району; Старо - Козацький - до Білгород - Дністровського району.
У лютому 1963 р. були ліквідовані Арцизький, Білгород - Дністровський, Кілійський, Ренійський, Саратський райони.
У січні 1965 р. у зв'язку з розукрупненням районів Президія Верховної Ради УРСР своїм Указом затвердила таке районування колишньої Ізмаїльської області: Білгород - Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Кілійський, Саратський, Тарутинський, Татарбунарський райони.
У грудні 1966 р. відновився Арцизький, а у 1969р. Ренійський райони.
На сьогодні Одещина - це обласний центр м.Одеса, 26 адміністративних районів, 7 міст обласного значення з населенням 2491,7 тис. осіб (за станом на 01.01.2001 р.), 1362 кілометри державного кордону.
|
Українська
中文
English
